Про те чому гинуть українські гірники0 Трагедія на шахті імені Засядька поповнила сумний список аварій на українських копальнях протягом останніх років. Тільки на цій шахті сталося 5 великих аварій, внаслідок яких загинуло близько 180-ти шахтарів. Щороку в Україні кількість загиблих на шахтах – це сотні гірників.
Українські шахти вважаються найбільш небезпечними у світі. Це зумовлюється тим, що поклади вугілля знаходяться у вкрай складних гірничо-геологічних умовах. Як кажуть фахівці, таких умов немає в жодній країні, де видобувають вугілля.
Окрім того, українські шахти вважаються вкрай старими: у 90-х роках третину з них закрили, оскільки вони експлуатувалися близько 100 років. Більше половини українських шахт вважаються вкрай небезпечними через викиди метану та вугільного пилу.
Щороку на Донбасі гинуть сотні гірників
Саме це, очевидно, дало підстави прем’єр-міністру Віктору Януковичу твердити про те, що навіть попри дотримання усіх заходів безпеки ніхто не застрахований від стихії.
Шахта імені Засядька – одна із найбільш небезпечних на Донбасі - саме через спонтанні викиди метану і вугільного пилу. Починаючи із 1999 року тут в аваріях загинуло близько 180 шахтарів – без урахування жертв 18 листопада. Водночас, саме ця шахта, ще з радянських часів вважалася зразково-показовою, є найбільш прибутковою у вугільній галузі України. До 5% вугілля видобувається саме тут.
Експерти підрахували, що прибуток на шахті за продане вугілля – 250 мільйонів доларів щороку. Саме на шахті Засядька було запроваджено сучасні технології дегазації з допомогою газогенеруючих установок, завдяки чому шахта майже повністю забезпечує себе електроенергією та ще й постачає на інші об’єкти міста.
Профспілка твердить, що уряд не контролює дотримання стандартів безпеки власниками шахт
Незалежна профспілка гірників підрахувала, що кожен мільйон тонн видобутого вугілля коштує Україні два шахтарські життя. У профспілці покладають провину за смерті шахтарів на Кабінет Міністрів, який, на їхнє переконання, не контролює власників шахт і не дбає про поліпшення умов праці.
Найбільші аварії на українських шахтах сталися у 1998 році – на шахті імені Скочинського загинуло 63 гірники, у Луганській області на шахті 14 з’їзду КПРС – 24. У 1999 році на шахті Засядька втратили життя 50 шахтарів.
Найбільша аварія у Східній Європі сталася також в Україні – у 2000-му році на Луганській шахті імені Баракова загинуло 80 шахтарів внаслідок вибуху газу.
Протягом 2001-ого року – знову вибух газу на трьох шахтах - Засядька і на “Краснолиманській” та ім.Кірова, внаслідок чого загинуло 74 гірники. У 2002 ому – шахта імені Засядька і шахта Україна – 20 і 35 людей загинули у пожежах. У 2004-ому на “Краснолиманській” загинуло 37 шахтарів, у 2006 – знову на Засядька і на Суходільсько-Східній на Луганщині – 19 смертей.
Кількість жертв внаслідок вибуху на шахті імені Засядька 18 листопада може стати найбільшою за усі попередні роки не лише в Україні, але й у Європі.
Сумну статистику аварій на українських шахтах та стан безпеки ми запросили обговорити заступника голови незалежної профспілки гірників Анатолія Акімочкіна та головного редактора газети «Донеччина» Ігоря Зоца.
Бі-Бі-Сі: Як профспілка пояснює те, що на українських шахтах гине так багато гірників?
Анатолій Акімочкін: Щороку на українських шахтах гине майже 200 гірників, і для цього є дуже багато причин. По-перше, те, що у держави немає політичної волі, я так розумію. Більша частина наших шахт – це державна власність, а інша частина шахт, найбільш привабливих, була приватизована. І тому сьогодні має проводитись державна політика по відношенню до всіх шахт. Якщо цього не буде, та ситуація, яка склалась на українських шахтах, не зміниться, вона залишиться такою ж.
Щороку на українських шахтах гине майже 200 гірників, і для цього є дуже багато причин. По-перше, те, що у держави немає політичної волі, я так розумію. Більша частина наших шахт – це державна власність, а інша частина шахт, найбільш привабливих, була приватизована. І тому сьогодні має проводитись державна політика по відношенню до всіх шахт. Якщо цього не буде, та ситуація, яка склалась на українських шахтах, не зміниться, вона залишиться такою ж.
Анатолій Акімочкін
По-друге, треба на перше місце поставити питання охорони та безпеки на аварійних підприємствах України. Тому що це питання знаходиться зараз на першому місці. На першому місці знаходиться питання, пов’язане з капітальним будівництвом, з розвитком шахт, з видобуванням вугілля. Але ж охорона праці – це останнє місце. Про це свідчать цифри бюджетного фінансуваня, які направляються кожен рік на охорону праці. Так, наприклад, з початку цього року на ці питання було відраховано тільки 182 млн. гривень. В цілому на вугледобувну галузь було направлено 6,8 мільярдів гривень. Тому ми бачимо, яке ставлення зараз до охорони безпеки.
Бі-Бі-Сі: Пане Зоц, чи погоджуєтесь Ви з представником профспілки про те, що це політичне питання, така висока смертність серед гірників в Україні?
Ігор Зоц: Знаєте, це соціальне, і політичне, і екномічне питання. Справа в тому, що колега, сусіда, адже наша редакція буквально тут у кількохстах метрах від шахти ім. Засядька, пережив уже не першу трагедію на своїй шахті. І останні десять років чи не найбільші трагедії в історії української вугільної галузі пов’язані саме з шахтою ім. Засядька. Це вибухи метану, і це величезні жертви, і виходить, що висновки не зроблено. Хоча, з іншого боку, у нас на завтра іде публікація на першій сторінці, стаття “Метан – небезпека чи джерело енергії?”
Йдеться про те, що шахта ім. Засядька все-таки вживає заходів аби побороти метан, запобігти тим умовам, за яких можуть повторюватися ці трагедії. За переконанням керівників шахти, вони вкладають у безпеку величезні кошти, але інша справа, що, на жаль, наука відстає, оскільки гірники працюють на таких глибинах, що дуже важко передбачати, які наслідки мають ті розробки, які ведуться на глибині понад 1000 метрів. На жаль, жодного висновку не було зроблено із попередніх трагедій, які траплялися впродовж кількох років із величезною кількістю жертв.Списували, що це природна стихія.
Анатолій Акімочкін: Я, по-перше, хотів би доповнити свого колегу. Я з ним погоджуюся, що галузева наука зараз відстає від тих питань, які стоять перед вугільною галуззю. Шахти працюють на глибині майже 1000 метрів. Зовсім змінилася ситуація, і газ веде, і вугілля веде себе зовсім по-іншому, але зараз галузева наука знаходиться у занепаді.
Бі-Бі-Сі: А якщо говорити про майнову ситуацію у вугільній галузі, дехто закидаіє, що шахти не приватизовуються тому, що у такий спосіб керівництво отримує прибутки, тоді як компенсацію мусить виплачувати держава у нещасних випадках. Чи Ви погоджуєтесь з тим, що це стримує приватизацію, чи взагалі передбачається приватизація?
Анатолій Акімочкін: Я не можу погодитись, що приватизація, - це вихід з тієї критичної ситуації, в якій зараз опинилася вугільна промисловість в Україні. Дуже багато прикладів є у світі, де державні вугільні підприємства дуже гарно працюють. Це є приклад Польщі, я міг би навести приклад, коли існували шахти в Бельгії, спочатку вони були створені як приватні підприємства, а потім була реприватизація, тобто націоналізація, вони стали державними.
І до моменту закриття всі шахти Бельгії були державними, вони дуже добре і гарно працювали. Але зараз ми маємо таку ситуацію, коли на приватних підприємствах зараз більше аварій, трагедій, ніж на державних підприємствах. Тут теж багато питань: чому власник, який приватизував шахти, сьогодні не займається цими питаннями. Можна навести приклад, коли відбулася дуже велика аварія, зовсім недавно на шахті 50-ти річчя СРСР, це приватна шахта, вона належить компанії СКМ.
Ігор Зоц: Я погоджуюся із лідером профспілки. В тому плані він багато сказав, але не все. Найбільше цікаві, привабливі, вигідні для перспективи вугільні підприємства вже приватизовані. Їхні господарі є досить впливовими, не будемо забувати, хто є власником. До речі залишається за кадром, чи є Юхим Звягільський власником шахти ім. Засядька, чи ні, чи там його доля перебуває.
Але коли ми зачіпали тему про те, що нагляд за охороною праці, наскільки він ефективний, то тут давайте візьмемо до уваги фактор керівника. Скажімо, я не уявляю, як прості, звичайні наглядовці можуть заборонити експлуатацію шахти ім. Засядька, чи якихось її дільниць, якою керує така впливова людина, як Звягільський. Чи візьмемо інші підприємства, приватизовані, великі, які приносять великі прибутки.
І як мені здається, мабуть, після цієї трагедії треба говорити і про очевидно можливі помилки, які безумовно були. Оскільки, на жаль, на шахті ім. Засядька, на нашому сусідньому підприємстві, таке горе, але все-таки не з’ясовані до кінця причини, і громадськість чітко не уявляє, чому все-таки раз на два роки в середньому трапляються такі страшні трагедії, при тому, що вкладаються дуже значні кошти, на переконання керівництва провідних шахт і зокрема шахти ім. Засядька.
Я хотів би просто нагадати, що для очільників нашої держави шахта ім. Засядька є показовою. Я не згадаю жодного прем’єра, який би не заїхав на шахту ім. Засядька, оскільки вона лежить якраз біля аеропорту, коли їхати в центр Донецька, то вона буквально по дорозі. І попередній і нинішній прем’єр, він своя людина на цьому підприємстві, знає, що там відбувається. І пані прем’єрка колишня, вона теж була, і Єхануров, і всі вони бували на цій шахті, і всі вони дивилися, як тут пробують боротися, приборкують метан, як його утилізують. Але на жаль, такі аварії трапляються.
|
