Проти 4-тисячної армії Михайла Муравйова виступили малочисельні загони Української Центральної Ради.

Серед захисників були і зовсім юні хлопці - п’ятнадцяти та вісімнадцятирічні студенти та гімназисти.

Бій під Крутами на сьогодні приховує ще чимало таємниць.

Водночас, за дев’яносто років навколо цієї історичної події виникло і багато легенд.

На думку чернігівського історика Сергія Лаєвського, битва під Крутами була досить звичайною як на ті часи подією.

І те, що проти армії Муравйова стояли лише недосвідчені, фактично неозброєні юнаки - до певної міри - перебільшення.

До загону Центральної Ради входили і колишні офіцери, і юнкера, і старшини.

Захисники незалежної України мали гвинтівки, кулемети, була навіть одна гармата.

Крім того, оборона Крут була побудована досить грамотно.

За словами Сергія Лаєвського, це було нормальне військо, але Муравйов мав чисельну перевагу.

Бій був нетривкий, але своє завдання загін Центральної Ради виконав – він призупинив рух більшовицької армії у напрямку Києва.

Головна ж трагедія сталася вже після того, як основна частина захисників відступила до столиці.

Розповідає директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський:

“Невеличкий загін саме тих молодих гімназистів, який ніс чатування наприкінці цієї усієї оборони – він не встиг відступити разом із усіма. І вже почали наставати сутінки, і ті юнаки вже почали там блукати в тих полях, хуторах і побачили вогні на станції. Чи то був сигнал, про який домовлялися – що коли з’являться вогні – усі збираються, але вони прийшли на станцію. Саме туди, де знаходилися частини Муравйова, розлючені, по-перше, тим супротивом, розлючені тими втратами, які вони понесли. Катували їх по-звірячому цих юнаків – їх примушували відрікатися від України, яку вони намагалися захищати”.

Коли хлопці заспівали „Ще не вмерла Україна”, їх почали розстрілювати. А потім добивали багнетами та ножами, розповідає історик.

Закатованих юнаків потім поховали селяни і відразу начебто насипали курган.

Через рік відбулося перепоховання героїв Крут на Аскольдовій могилі в Києві, у якому взяли участь члени Української Центральної Ради на чолі із Михайлом Грушевським.

Як свідчать історики, тоді Грушевський сказав такі слова: “Стримайте ж ваші сльози, які котяться. Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни і Вітчизна збереже про них вдячну пам”ять на віки вічні...”

29 січня у Києві широко відзначали події 1918 року. Перші особи держави поклали квіти на Аскольдову могилу, вшанувати загиблих юнаків прийшли відомі в Україні люди.

Актор Богдан Бенюк каже про важливість цієї події для українців: “Цей день є і радісний, і сумний одночасно. І цей день обов”язково має бути в державному плані надзвичайно потужний. Бо відроджує гордість і патріотизм кожного, хто живе в Україні”.

Десятиліттями історія битви під Крутами або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, через що історики і досі не мають повної достовірної картини тих подій. Однак вони надихали поетів на творчість, яку, втім, радянська пропаганда приховувала. Так було із віршем Павла Тичини “Пам”яті тридцяти”.

Тривалий час про бій під Крутами нагадував лише курган та хрест на ньому, але кілька років тому неподалік побудували меморіальний комплекс.

За цей час пам’ятник Героям Крут вандали кілька разів вже обливали фарбою та писали на ньому проросійські гасла.

Міліція так і не знайшла зловмисників.