“Серед споживачів житлової халяви є і бізнес-партнери найбагатшої людини України Рината Ахметова, і брат президента країни, і екс-чиновники високого рангу. Відмовитися від безкоштовної квартири в Києві мало хто зміг. Вірус на ім'я “як не з'їм, так понадкусюю” косить парламентські ряди, не розбираючи ані особистих статків, ані партійної приналежності” – пише Кореспондент.

Зі слів видання, після його публікацій інформації про депутатів, які отримали квартиру за державний кошт, тепер відповідальний за те голова Комітету з питань регламенту колишній губернатор Луганщини Олександр Єфремов, який сам у черзі на квартиру, відмовився надавати списки претендентів на житло, називаючи їх конфіденційними.

Проте видання таки їх опублікувало – серед 77-ми, як тут мовиться, “безпритульних” депутатів – переважно бізнесмени – соціаліст Олексій Кунченко, якого пов'язують із Сіверодонецьким Азотом і регіонал Артем Щербань – син колишнього губернатора Сумщини, якому закидали відмивання сотень мільйонів доларів.

Також два роки тому молодшого Щербаня, який очолював компанію “Гефест”, було названо в десятці найуспішніших топ-менеджерів нафтових компаній. В черзі на двокімнатну квартиру навіть бютівець Андрій Шевченко, оскільки, мовляв, зараз змушений жити в квартирі дружини.

Серед пошукачів житла минулого скликання також опинився й брат президента Петро Ющенко, який утім, не мешкає в отриманій квартирі в депутатському будинку на околиці міста, надаючи перевагу власному житлу в центрі.

“Навіщо не найбідніший член президентської сім'ї брав кваритру в держави, якщо може дозволити собі жити в будинку, де вартість квадратного метру оцінється ріелтерами в 10 тисяч доларів?” – запиує Кореспондент і пояснює це так:

“Єдиною вимогою для отримання дармової квартири є повернення депутатом раніше отриманого державного житла. Ані кількість придбаних за влашний кошт квартир, ані рівень зарплатні не грають ролі”.

В матеріалі “Дірка на лацкані” журнал “Власть дєнєг” пише про проблему знецінювання українських державних нагород – “Україні загрожує “синдром Брєжнєва”.

Сам президент Віктор Ющенко до нагород ще не пристрастився, але він взявся їх роздавати з вражаючою хаотичністю. Цього року нагороджено вже 1139 осіб. Але ж головні державні свята ще попереду. Чому ж президент ніяк не може зупинитися і вішає ордени на піджаки в середньому по півтора десятки на день.

Справедливості заради, варто зауважити, що рекорд нагородження належить попереднику Віктора Андрійовича – Леоніду Кучмі – понад шість тисяч орденів на рік. Приступ щедрості в нього стався на останньому році президенства.

Розсипаючи дорогоцінний метал на грудях соратників, Кучма забезпечив собі їх лояльність на постпрезиденстький період. Якщо президент Ющенко продовжить жбурляти блискучки перед героями нинішніми темпами, кучмівський рекорд не встоїть вже цього року” – пише видання, яке зауважує, що нагороди мають цілком реальні економічні виміри – з одного боку, держава щороку витрачає на їх виготовлення 2,5 мільйони гривень, а з іншого – за орденами та медалями стоять надбавки до пенсій, а для Героїв України – ще й право на безкоштовні ліки, звільнення від сплати комунальних послуг, безкоштовний капремонт житла та інших послуг загальною вартістю на сотні мільйонів гривень.

Разом із тим, “Власть дєнєг” зауважує, що бездумна роздача нагород і дискредитація їх іміджем певних політиків загрожує втратою авторитету таких символів України, як княгиня Ольга та Ярослав Мудрий.

“Велика прохолода” – так у заголовкові своєї статті називає взаємини Росії з Заходом британський тижневик “Економіст”. Коментуючи дві події, завдяки яким Росія протягом тижня не зходила зі шпальт закордонних видань, – візит американського держсекретаря Кондолізи Райс до Москви та саміт Росія-ЄС у Самарі – видання пише:

“Американській безпеці менше загрожує сила Росії ніж її слабкість та непослідовність” – писала Кондоліза Райс в 2000-му році перед тим, як Владімір Путін та Джордж Буш стали президентами.

Проте та Росія, яку відвідала Райс, бачить себе інакше. Вона почувається економічно потужною, наступальною та більш послідовною – принаймні, в своєму антиамериканізмі” – пише “Економіст”, який твердить, що головною відмінністю між країнами є їхнє ставлення одна до одніої.

Тоді як Росія, мовляв, лише фактор в американській зовнішній політиці, Сполучені Штати для Росії є мірилом її власних позицій у світі. “Економіст” зауважує на відродженні в Росії духу холодної війни і вказує на пов'язані з тим небезпеки:

“Головними причинами тріщини в взаєминах між Росією та Заходом є її продаж зброї Ірану та Сирії, її використання енергетики в політичних цілях, переслідування опозиції та застосування закону як репресивного заходу.

Проте небезпека не в тому, що Росія перешкоджатиме незалежності Косова чи розташуванню американських ПРО в Східній Європі. Найбільші наслідки чекатимуть на саму Росію. Ворожі взаємини з Америкою створюють умови для покривання авторитаризму, націоналізму та концентрації грошей та влади в руках колишніх та нинішніх співробітників розвідувальних служб.

Якщо так триватиме й надалі, наступник пані Райс муситиме переглянути свої погляди щодо того, що насправді є загрозою американській безпеці.”