Утім головні новини з політтехнологічного фронту останніх днів мають далебі не комедійне забарвлення. Адже офіційно стартували виборчі перегони, яких так довго чекали, і на перших же метрах дистанції головний конкурент влади став мішенню для артобстрілу з усіх видів «чорнопіарної» зброї. Що, втім, теж очікувалося.

У контексті розповіді про нові прояви «чорного піару» в Україні варто зробити екскурс у недалеке минуле й згадати ефір на «Громадському радіо» від 19 травня цього року, коли в студії зібралися на розмову журналіст Микола Вересень, імениті московські гості-заробітчани — Марат Гельман та Ігор Шувалов, котрі не приховували, що працюють на боці Медведчука та СДПУ(о), — і, нарешті, симпатик «Нашої України» Олег Медведєв, президент Української ліги зв'язків із громадськістю.

Для початку Вересень, котрий, до всього, має досвід безпосередньої участі у минулій виборчій кампанії як кандидат у депутати і як опосередкований клієнт російських політтехнологів, «на рівні дефініції» дав широке визначення політичним технологіям як порадам для учасників виборчих кампаній: «Політтехнологія — це дурильня народу. Треба обдурити людей максимально ефективно для того, щоб люди повірили, ніби чорне — це біле, а біле — це чорне. (...) Для цього існують політтехнології, які вводять людей в оману, які не показують правди, (...) а якусь частину неправди чи напівправди виставляють назовні. Таким чином, той, на кого працює конкретний політтехнолог, — білий і пухнастий, а інший — просто уособлення всього чорного, що може бути на землі». У відповідь москвичі звично з'їхали з теми, хоча суть їхньої позиції зрозуміла. Політтехнологи — це ті, хто займається процесом передвиборчої комунікації й робить так, аби маси краще чули конкретних політиків, адже інформація в наш час вирішує все. А обман — це не завжди обман, бо не все ділиться на чорне й біле. Це суть пояснень Ігоря Шувалова, якому, зокрема, приписують кураторство програми «Проте» і співавторство в проекті «Темники» для центральних телеканалів».

Пан Гельман, підтвердивши нарешті прямо, що є не лише «человеком искусства», який тримає в Києві галерею, а й таки політтехнологом, продовжив тему політтехнологічних «дурилівок». Звісно, звівши їх аморальність нанівець. «Коли дівчина йде на побачення і фарбує губи, вона обманює чоловіка, до якого вона йде на побачення, чи ні? Тобто, звичайно, вона намагається ввести його в оману, за допомогою косметики щось змінити в собі. Але цей задум ми не вважаємо злочинним, тому що ми розуміємо, що бажання завоювати електорат чи молодого чоловіка — це взагалі-то позитивне завоювання», — вдався пан Марат до нетривіального порівняння.

Зафіксуємо той факт, що саме ці двоє «легіонерів» є найяскравішими і найдорожчими політтехнологічними постатями, котрі працюють на президентських виборах на боці влади. Шувалов і Гельман є винятково людьми Медведчука, їхня «контора» вела СДПУ(о) і на парламентських виборах-2002, а зараз, схоже, саме запрошені політтехнологи є головним внеском есдеків у кампанію Януковича. Причому основне завдання Гельмана та його учнів — не білий піар Януковича, а чорний піар Ющенка. «Замочити» найрейтинговішого кандидата, зменшити популярність у народі опозиційного лідера «Нашої України» — ось мета даного відрізку життя московських найманців. Доходить навіть до особистих образ і клятв ледь не на крові. «Моя особиста позиція... Утім я думаю, що цього не відбудеться, але якщо Ющенко стане Президентом, то я вважатиму це своєю особистою поразкою», — заявив Гельман у тому ж ефірі «Громадського радіо». Він визнає, що Віктор Андрійович, можливо, чудова людина, сім'янин, хороший друг, але вважає, що Ющенка ні в якому разі не можна допускати до президентства. Чому? Марат Гельман спробував пояснити свою особисту войовничість стосовно В.Ю. тим, що в такому разі, приміром, «відносини України й Росії підуть не тим шляхом». Хоча ми, звісно, розуміємо реальну мотивацію його затятості — за це клієнти платять гарні гроші, існують відповідні політико-бізнесові плани, які збігаються з «лінією партії». А у Медведчука і Ко — власні шкурні мотиви недопущення Ющенка до влади, вже значно серйозніші. І якщо повернутися до нашого початкового порівняння політтехнологів із адвокатами, то й ставитися до цих гельманів потрібно відповідно. «Відмазують» же хороші адвокати кривавих убивць та інших злочинців від тюрми чи від довшого терміну відсидки, поповнюють свої банківські рахунки і живуть собі далі абсолютно спокійно без зайвих докорів сумління. А громадянин Росії Марат Гельман, який народився в Молдові, а батько його зі Львова, таким чином розвиває свою галерею в місті Києві, де йому, в принципі, подобається.

Однак є тут велике «але». І стосується воно надто брутальних губ згаданої вище цим самим Гельманом дівчини. Усе було б чин чином, якби владні політтехнологи не виходили за рамки «фарбування губ» власним патронам, тобто якби їхня буйна фантазія працювала передусім на те, як подати електоратові у кращому світлі чесноти свого роботодавця (або, в даному випадку, Медведчукового соратника — Януковича). Але ж наразі Гельман суперечить сам собі, заявляючи у розмові з Вереснем, що взагалі-то його «клієнт» — Ющенко, якого, виходить, і потрібно «мочити» з усіх видів зброї масового ураження. Аморальність же, яку варто закинути провладним політтехнологам, полягає в тому, як саме «мочити». А пан Гельман, його сподвижники та учні в цьому сенсі обирають потворну тактику того самого Медведчука й не просто маніпулюють свідомістю мас, пояснюючи масам, що Ющенко — поганий, а створюють нову, штучну реальність, покликану відлякати від Ющенка його симпатиків.

За прикладами далеко ходити не треба. Взяти хоча б найсвіжіші (про їхню інтелектуальність і дієвість, щоправда, краще помовчимо). При тому, що понад 50-тисячна маніфестація на підтримку Ющенку відбулася без жодних ексцесів поміж симпатиків лідера «НУ», телевізор показав не щирий порив небувалого для Києва за масовістю мітингу із гаслами не «проти», а «за», — у фокусі був нібито «компромат», вигаданий політтехнологами. Ті, хто не міг нічого дізнатися про демонстрацію 4 липня в Києві з інших джерел, а дивилися лише УТ-1, «Інтер» або «1+1», мали зрозуміти тільки те, що на «ющенківському» збіговиську було багато п'яних, там роздавали дармовий алкоголь, а частина трухлявих прихильників «месії» влаштувала пікет з'їзду Компартії, розмалювала стіни біля Українського дому й пам'ятник Леніну гаслами на кшталт «Комуняку — на гілляку». Ми-то розуміємо, що горілку на площу Лесі Українки приносили ті самі виконавці волі медведчуківських політтехнологів, які тієї ж неділі збирали по центру Києва бомжів, виряджали їх у фальшиві футболки «Так! Ющенко!», ставили перед телекамерами ТРК «Альтернатива», роздавали слова для скандування і фарби для обписування стін. Ми знаємо, а телеглядач із вiддаленого села? Лишається тільки сподіватися на його недовірливість та вживати заходи контрпропаганди. Та малосвідомі люди в «Хацапетівці» знову ж таки гадатимуть, хто саме з двох вогнів говорить правду. Так профанується сама ідея політичних акцій в Україні у сприйнятті пересічного виборця, і до цього, схоже, також прагнуть владні політтехнологи.

Але що вже казати про найнятих бомжів, якщо в планах «політичних інженерів-проектувальників» було створення штучної кризи в масштабах усієї України. «УМ» писала про це минулої суботи, переказуючи зміст «аналітичної записки», що вийшла, вірогідно, з-під пера тих самих «гельманівців». Ішлося про сценарій обрання Леоніда Кучми на третій термін. Автори політтехнологічної розробки констатували, що покращити імідж самого Л.Д. нереально, натомість варто показати країні, який «бардак» очікує її без нинішнього гаранта і які нездари всі його можливі наступники. Пропонувалося на хвилі політреформи ізолювати Кучму на певний час у Карпатах і організувати тим часом міжнаціональні конфлікти в Криму й на Галичині, релігійні зіткнення патріархатів, протистояння Заходу і Сходу, «Нашої України» і росіян, «донецьких» тощо, регіональні господарські кризи, загальну управлінську, продуктову кризу та ін. Голосування в першому турі президентських виборів 31 жовтня мало проходити в один день з референдумом на тему ЄЕП та надання російській мові статусу другої державної. Політтехнологи вважали, що все це зменшить рейтинг Ющенка і приведе Кучму на третє царство. Загалом сценарій не було взято в реалізацію, але ж чимало конкретних пропозицій таки було інспіровано в дійсність. І цей процес «імплементації штучних провокацій» явно ще триватиме. А пан Гельман матиме нахабство порівнювати це з фарбуванням губ дівчини на виданні...

Серед провокацій, пов'язаних із приписуванням Ющенкові того, чого біля нього й близько немає, «УМ» у попередніх номерах робила особливий наголос на технології «фашизації» лідера «Нашої України». По центру Києва, зібрані по гуртожитках, марширують маргінальні петеушники й студенти з есесівськими прапорами, видаючи себе за членів УНА-УНСО і нібито підписуючись під гаслами маріонеткового керівництва організації на підтримку Ющенка. Таку екстремістську підтримку, зрежисовану вже знайомими нам політтехнологами, центральні канали показують наввипередки, щоправда, за одним лекалом. Зауважмо, 50-тисячний справжній мітинг за Ющенка «темники» показувати не дозволяють. Натомість голос «за» подає сумновідома «ОУН в Україні» на чолі з Андрієм Чорноволом, членом есдеківської групи «Соціальна справедливість» у Львівській облраді. А на вибори збирається Богдан Бойко, давній платний блазень Банкової, який уже кілька разів зі своїм «Народним рухом України за єдність» безуспішно намагався відібрати голоси у Віктора Ющенка. Неважко припустити, що незабаром у Києві, Львові чи де-інде пройде скликаний каналами Медведчука-Гельмана з'їзд повій, які скажуть «даєш» Ющенка чи Ющенкові, й це теж буде однією з головних новин на центральних телеканалах. Адже сказав наш добрий Гельман на «Громадському радіо», звертаючись до прихильника «Нашої України» Медведєва: «Скоро ти дізнаєшся стільки реальних фактів про твого реального Ющенка, що тобі стане погано».

Наразі таким «реальним фактом» політтехнологи спробували зробити збірку компромату — книжку «Ющенко: історія хвороби». Про неї чимало говорили в «кулуарах», матеріали для неї намагалися вишукати в найдальших архівах силових органів, цілий підрозділ новітніх «Рогів і ратиць» у стилі Остапа Бендера збирав матеріали в течку з тасьомочками на свого «Корейка», і от минулої п'ятниці це творіння презентували в кав'ярні «Бабуїн». Що дізнаються читачі? Свідчення, які сягають корінням ще в далекі 1991-1992 роки, притягнуто за вуха й приклеєно до Ющенка клеєм «Момент» уже знайомого всім розливу. Це навіть не про банк «Україна», а Агропромбанк. «Факти, викладені в книзі, убивчі. На президентських амбіціях Ющенка можна сміливо ставити хрест, — вважають укладачі «темника» від 2 липня, скеровуючи журналістів підручних телеканалів на презентацію книжки. — Викритий брехун і злодій міг стати, але тепер не стане Президентом України. (...) Ющенко багато років будував свій імідж на проповідях про чесність і мораль, а в перервах між проповідями крав у пастви». «У це непросто повірити, але Ющенко справді украв мільйони доларів. 2 мільярди радянських карбованців були конвертовані в 31100000 доларів, 15 мільярдів — у 232500000 доларів (!) і переведені на рахунки американських банків із красивими назвами (Taylor Bank of Chikago, Illinois; Wells Fargo Bank San Francisco)».

Також автор — такий собі Олексій Лань — «інкримінує» Ющенкові нібито штучне заниження курсу гривні в період керівництва Нацбанком, призначення керiвника фiзкультурно-оздоровчого комплексу радником Прем'єр-міністра, подарунок жінці-підприємцю державних податкових пільг, навчання своєї дочки в платному вузі за рахунок вкладників банку «Україна», прагнення продати країну американському капіталу і зробити її агентом американського геополітичного впливу, що стимулювала дружина — агент американських спецслужб.

Більшість звинувачень не нові і вже профігурували як зброя проти Ющенка на виборах до ВР у 2002 році, засвідчивши свою неспроможність. Щодо звинувачень на адресу своєї Катерини, то Ющенки навіть виграли суд в одного надто брутального московського телебазікала. Матиме змогу Віктор Андрійович захистити свою честь у суді і в питанні з Агропромбанком. При цьому напрошується інше запитання: якщо йдеться про реальні зловживання, то чому про них не було чути всі ці 13 років? Де була прокуратура, органи МВС, СБУ, податкова, в якій нібито працював пан Лань — «автор гучного розслідування, котрий залишив свою посаду, аби закінчити роботу над книгою»? Лідер «Нашої України» перебував під величезною лупою фіскальних органів ще до того, як почав подавати перші ознаки опозиційності, і на нього не змогли накопати абсолютно нічого. Аж на тобі — «вибух» «хвороби».

Реакція речників Ющенка із цього приводу передбачувана — йдеться про чергову фальшивку, яку намагаються роздути до значних масштабів. Реакція суспільства — теж. Воно стало значно глухішим до подібних викидів «компромату», пересвідчившись у необгрунтованості багатьох таких уколів. Надто ж коли йдеться про Ющенка, який на тлі більшості представників влади виглядає справді білим і пухнастим. На жаль для владних політтехнологів, так уже склалося. І самі гельмани визнають це у згаданій вище «аналітичній записці» про «Кучму-3», констатуючи, що конкурувати з Ющенком у царині його особистих якостей, котрі є основою виборчої кампанії В. Ю., «технологічно невиправдано».

Але спроби очорнення не припиняються. А оскільки людські ресурси під рукою «політичних проектувальників» обмежені, то в хід ідуть уже давно всім набридлi й, м'яко кажучи, зовсім неповажні персони на кшталт Дмитра Понамарчука. Його присутність у черговому проекті з компрометації Ющенка вже може розглядатися як знак «пшику». Пригадується, перед виборами-2002 його використали для оприлюднення телефонної розмови між мером Києва Олександром Омельченком та Віктором Ющенком, але цей «касетний скандал-2» засвідчив лише бруд методів влади та неспроможність знайти між усіх підслуханих розмов хоч трохи компрометуючу. Пізніше Понамарчук (до речі, перманентний активіст уже згаданого вище «Руху за єдність») оприлюднював щось про ізраїльський паспорт Ющенкового соратника Червоненка, а от тепер «давній політичний суперник Ющенка» знову «дочекався своєї зоряної години» (це цитата з «темника» від 2.07.2004). Указівка щодо висвітлення презентації в «Бабуїні» містила рекомендований висновок для телесюжетів: «У результаті появи книги він (Понамарчук. — Авт.) постав перед публікою не тільки як політик-переможець, а й як щасливий бізнесмен. Випустити книгу напередодні виборчої кампанії — грамотне бізнес-рішення. Інтерес до книги з першого дня перевершує очікування. Такого ажіотажу за останні роки в Україні не викликала жодна книга. На хвилі успіху автор і видавець планують зробити рекламний тур книги по всій країні. Хочеться вірити, що їм нічого не загрожує. Але складно — убитий звір небезпечний потрійно». Кінець дослівної цитати, перекладеної українською.

Укладачам «темників» із таким голим ентузіазмом можна лише поспівчувати. Сторонні спостерігачі часто сходяться на думці, що політтехнологи успішно створили фальшиву реальність не для суспільства, а передусім, для власного вжитку, і, блукаючи в цьому королівстві кривих дзеркал, затято дурять самих себе, шукаючи нові сценарії на догоду клієнтам. Народ, утім, не настільки дурний і не менш уперто абстрагується від таких «кризових» впливів.

Вище ми вже згадали про «темники» як реалії українського політичного та інформаційного сьогодення. Такі вказівки з єдиного центру, до якого, крім пана Шувалова, за низкою ознак причетний і Центр ефективної політики «білябанкового» політолога Михайла Погребинського, цими днями вкотре виплеснулися назовні своїми брудними хвилями. Дні непересічні — старт виборчої кампанії, а «темники», що є прямою вказівкою для центральних телеканалів у висвітленні політичних подій, тісно переплітаються з владними політтехнологіями. Власне, у «темниках» — перелік і анонс цих самих технологій. Бо чим ще пояснити той факт, що хід п'ятничної презентації в «Бабуїні» (вона почалася о 12.00) був детально розписаний у «темникові» за цей день уже о 9-й ранку?

Ось кілька цитат із цієї «аналітичної записки». Почнемо з пункту 10 — власне «бабуїнського» (до речі, «з організаційних питань, у т.ч. організації інтерв'ю та коментарів авторів і видавця, звертатися за тел.: (050) 596-39-72, Тимур). «Тема важлива й актуальна. Аналітики вважають, що в матеріалах про презентацію буде ретрансльовано зміст книги (цитати + документи). Наприклад, документ зі сторінки 23 — «Агропромбанк повідомляє, що 2 мільярди карбованців розблокуються на користь D&P Sovgroup без усяких додаткових умов. Ющенко». Деякі цитати з цього розділу «темника» ми вже використали вище. Додамо, що серез вказівок значаться «Бажані питання до автора і видавця на презентації» (на кшталт «Назва книги має якийсь медичний характер. Ви хочете сказати сказати, що претендент на посаду Президента України хворий?»). І припис: «Відсутній коментар до пікетування заходу низкою націоналістичних сил». Тобто про плановане «фе» Понамарчукові, яке мали казати під кав'ярнею пікетувальники з «Молоді — надії України» — ані пари з вуст.

Далі в «темнику» за 2 липня є такі пункти «...18. О 11.00 у м. Керч біля прохідної заводу «Залив» почнеться акція протесту працівників заводу й активістів «Братства» проти невиплати зарплати на заводі. Конт. особи: Юрій Уманський — 8 (050) 469-67-01, Середюк Олексій — 8 (067) 502-31-97. Коментар. Подія важлива й актуальна. Аналітики вважають, що ЗМІ акцентують увагу на гаслах акції, символіці «Братства» (відеоряд), композиції акції (стратегічний для Керчі міст, барикада, працівники заводу, прикуті до корабельного ланцюга і т.п.)». (Це, нагадаємо, про маніфестації хлопців Корчинського біля підприємства, на якому робітникам нібито не платить зароблені гроші власник, соратник Ющенка, Давид Жванія. — Авт.)

«19. О 13.00 в УНІАН почнеться прес-конференція на тему: «Підсумки проведення параду на честь 14-ї річниці УНА-УНСО» за участі лідера УНА Е.Коваленка. Коментар. Тема придбає важливість і актуальність, якщо Е.Коваленко гостро і переконливо пояснять, чому українські націоналісти підтримують кандидатуру В.Ющенка». (Усе так і є — телевізор не втомлюється показувати, як Едічка — той, що водить найнятих пацанів під фашистськими прапорами, — не втомлюється обіцяти Вікторові Ющенку свою підтримку. — Авт.).

А ось пункт 9-й — заборонний. І зрозуміло, чому. «О 12.00 почнеться церемонія підписання угоди про створення коаліції з метою участі в президентських виборах між блоками «Наша Україна» та БЮТ (вул. Боричів Тік, 22-а). Коментар. Відсутній до всієї інформації з даної теми».

А ось кілька цитат із «темника» від 4 липня — дня, коли в Україні розпочалося висунення кандидатів в президенти України. «Коментар. Тема важлива і актуальна. Аналітики вважають, що при її висвітленні ЗМІ суворо дотримуватимуться наступної логіко-інформаційної рамки...» Далі йдеться про спосіб подачі новин про висування Януковича в Запоріжжі («На з'їзді було зачитане привітання Президента України Л.Кучми, в якому зокрема сказано: «Ваша партія зайняла одне з провідних місць серед найвпливовіших політичних сил у державі» тощо.; «Виступаючи на з'їзді, В.Янукович, зокрема, заявив, що зарплати в Україні можна підняти в 2-3 рази впродовж 2-3 років, а система оподаткування є недосконалою. Прем'єр-міністр зазначив, що не збирається миритися з ситуацією, коли «кращими платниками податків є представники найбідніших верств населення, а великі фірми, банки замінюють податки хабарами, які роздають урядовцям і таким чином одержують канікули від податків». «Я не тільки їм скасую канікули, а й примушу відпрацювати всі пропущені уроки», — заявив В.Янукович» і далі в тому ж дусі). Цікаво, що «коментар до концертної програми на початку з'їзду Партії регіонів — відсутній».

По цьому — про інших кандидатів, а от щодо Ющенка ситуація невтішна... «В ході висунення В.Ющенка на Співочому полі в Києві зафіксовані численні випадки пияцтва та торгівлі горілкою. (При висвітленні не подавати загальних планів акції, виду натовпу, показувати винятково групи нетверезих людей з асоціальною, девіантною поведінкою).... В.Ющенко прибув на мітинг уже після здачі документів до ЦВК, вочевидь, побоюючись неконтрольованої поведінки власних прихильників.... Симпатики В.Ющенка біля Українського дому, де проходив з'їзд КПУ, брутально ображали комуністів, а потім розфарбували пам'ятник Леніну на Хрещатику... Того ж дня висунення В.Ющенка підтримав з'їзд радикальних націоналістів — ВО «Свобода» (донедавна — Соціал-національна партія України). Коментар до акції на Співочому полі, походу прихильників В.Ющенка до ЦВК та мітингу там, абсолютно всіх заяв, виступів, коментарів, поїздок В.Ющенка, до будь-якого відео і згадувань, крім викладеного в п. 5, 6 — суворо відсутній». Кінець ще однієї цитати.

Телебачення в особах «інтерівських» «Подробиць тижня», «Вістей» на Першому національному та «Епіцентру» «1+1» і тут не підкачало. Повторили майже слово в слово. Цензура? Ні. Принаймні глава АП Віктор Медведчук, якого називають «князем тьми і «темників», в недавньому інтерв'ю «Українській правді» назвав це лише «державною політикою», яка проводиться через телебачення. А на це, додамо, є конкретна стаття Кримінального кодексу про цензуру. Щоправда, застосовувати її буде явно не ця влада.

Опозиція ж, яка не має достатнього впливу на маси через ТБ, наразі має вдатися до тактики походів «від хати до хати». Цей інформаційний метод для Ющенка і Ко так само звичний і випробуваний, як для влади — «темники». Що дієвіше, показали попередні вибори до парламенту, на яких опозиційні сили, не маючи телевізійного «кийка», набрали аж 60 відсотків голосів. Це пам'ятає влада і вже зараз вживає додаткових, знову-таки «чорнопіарних» заходів. Зокрема, є велике бажання перекрити такий канал спілкування опозиції з виборцями, як листівки. І в центральних областях, як учора вже писала «УМ», на початку липня поширили три мільйони безглуздих відозв нібито від імені лідера СПУ Мороза, котрий називає Ющенка «зрадником» і «агентом Москви». Маразматичність задуму політтехнологам не завада — вони «фарбують губи» по-своєму.

Про вибори-2004 політики казали, що вони будуть найбруднішими (подібне обіцяв навіть Кучма). Уже з перших днів видно, що запевнення Прем'єра Януковича в чистості виборів — чистої води фарисейство.

Щодо ролі російських політологів — головних «локомотивів» чорного піару, то їхня позиція цього разу в Україні дещо відмінна в порівнянні з виборчими кампаніями попередніх років. Політолог Микола Томенко, директор Інституту політики і депутат від «Нашої України», вважає: «Якщо раніше українські політичні партії самотужки шукали і запрошували на роботу таких консультантів, то на цей раз останні самі висувають свої кандидатури на «ярмарок» політичних послуг». Пояснення просте: раніше в Росії було до чого докласти політтехнологічну руку, адже вибори в різних суб'єктах Федерації і в Центрі тривали нескінченною «чехардою», воюй — не хочу. Але віднедавна головний технолог у сусідній країні — президент Путін, результати виборів відомі заздалегідь, і проти цього вже не повоюєш. Тож і «ломонулися» хлопці в Україну. Уже навіть роблять поправку на вартість своїх послуг — трохи демпінгують, адже доведено, що вони не надто відчувають чужу землю під ногами, не відчувають ментальності іншої країни. «Крім того, це є також виставкою і торгівлею технологів, які вже «не в моді», перед офіційним Кремлем. Таким чином вони ніби говорять Кремлю: ми для вас зможемо вирішити українське питання», — додає Томенко. Він же зауважує, що «у новому виборчому законодавстві міститься чітка заборона на участь у передвиборній агітації іноземних громадян, зокрема і російських «горе-консультантів», які, до речі, неодноразово друкували за своїм підписом в українських ЗМІ матеріали явно вираженого агітаційного та дискредитаційного характеру». І, попри все, в Україні знаходяться замовники для вже не модних «інженерів-проектувальників» надзвичайних політичних ситуацій.

Тим часом, згадаймо, на минулих парламентських виборах російські ландскнехти зазнали нищівної поразки. Павловський і Гельман, які працювали у штабі Віктора Медведчука, пророкували СДПУ(о) не менше 10 відсотків голосів виборців, а «привезли» лише 6 — останнє місце серед партій і блоків, що пройшли до ВР, незважаючи на найпотужніший адмінресурс. Провалилася «Єда». І просто накрилася мідним тазом базована всуціль на російських технологіях «Команда озимого покоління» (де був і Микола Вересень») — «проект завершився», опинившись поза парламентом.

Вересень запитав Гельмана, чи не змінилося після поразки СДПУ(о) в 2002-му ставлення до нього медведчуківських роботодавців. Виявляється, Гельману й зараз цілком довіряють. Бо, мовляв, часто якийсь несподіваний дощ може перекрити всі старання політтехнологів. Четвертого липня дощ в Україні справді накрапав..

Дмитро ЛИХОВІЙ

Обсудити у форумі