У листопаді 1994 року Леонід Кучма своїм указом за номером 666 розпорядився «віддати землю тим, хто її обробляє». З метою, так принаймні записано в указі, «стимулювання праці та забезпечення на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції». Одним із коротеньких пунктів, захованих всередині указу, встановлювалося, що право на земельну частку (пай) може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, застави та успадкування.
Теоретична підкладка
Оземелювали селян папірцями з уже звичною на той час назвою сертифікати. Низкою урядових і відомчих заходів процесові надали ракетного прискорення, тож колгоспні контори засіли за складання списків тих, хто має право на земельну благодать, а філіали інститутів землеустрою загуділи від напруження, вираховуючи умовні кадастрові гектари для кожного конкретного селянина, котрий потрапив до списків.
Словом, розпочався процес «безоплатної передачі земель у колективну та приватну власність», який розтягнувся на 5 років, отож про набуття 6 мільйонами селян права на землю рапортували аж у 1999 році. Тоді, власне, коли перед нами представ «новий», як і обіцяв, хоча все той же Кучма.
Однак право на землю визнавалося лише за живими на момент складання та уточнення списків селянами. А списки ті складалися і в 1994 році, і в 1999.
Де хаос — там зловживання
Списки майбутніх землевласників проходили складну процедуру узгодження, уточнення і затвердження. Правда, законодавчо чітко не визначалося, на якому з цих етапів селянин ще мав бути живим, щоб стати повноправним власником землі. Ця нечіткість і породила численні зловживання. Люди у тих списках «губилися», «пропускалися», «зникали» через «технічні помилки». Скільки таких, насправді сказати важко, але у судовому порядку своє право на землю на сьогодні поновили вже понад 200 тисяч громадян.
Усе це підтверджує висновок правоохоронців, що основні зловживання із землею чинилися передусім у конторах господарств та кабінетах сільських голів. Чинилися, передусім, із меркантильних інтересів: бажання оземелити близьких родичів, кумів із сватами за рахунок «мертвих» паїв. Земель начебто вистачало, бо за часів Союзу сільське господарство розвивалося екстенсивними методами. Переважно — за рахунок надмірної розораності земель. Однак фахівці з академічними званнями, що готували президентський указ, на цей факт закрили очі. І розпаювали всі землі, окрім 10-15 відсотків, які було названо землями запасу і резерву. Частина з них пішла під фермерство, ще дещицю передали в оренду працівникам соціальної сфери.
Так і сталося, що пропущених, загублених та інших претендентів на землю виявилося стільки, що на всіх її не вистачило.
«Рішення суду не виконується у зв’язку з відсутністю земель»
Едуард Рілінг із Дніпропетровщини узяв на себе нелегкі функції громадського захисника інтересів селян у судах. Він і надав редакції цікаву довідку обласної прокуратури про виконання судових рішень по відновленню прав на земельні паї за позовами громадян. Так от, до судів за відновленням земельних прав в області звернулися 6823 особи. Суди задовольнили 4968 позовів. Однак 514 громадянам земля так і не надана «у зв’язку з відсутністю вільних земель».
Виходить, право на землю люди мають, але не мають землі.
Та чи не найбільше до суду зверталися спадкоємці власників землі. І картина, змальована Едуардом Рілінгом, страшна. Бо між моментом складання списків, їх уточненням і щасливою миттю передачі виготовленого сертифіката проходили роки. Роки, за які істотно зменшувалася кількість селян, які вік відпрацювали на землі. Правозахисник вбачає у цьому злий намір і керівників господарств, і причетних до процесу паювання державних службовців. Бо, на його думку, ніякого «прискорення» земельної реформи не було — мало місце масове обкрадання селян шляхом затягування термінів виділення землі.
Тому Едуард Рілінг вимагає від владних інстанцій перепаювання землі для задоволення інтересів тих, кому землі «не вистачило».
А Запоріжжя проти
Перепаювання — це тільки на словах просто. А спробуй сказати людині, що в неї, для прикладу, замість чотирьох гектарів землі зостанеться три з половиною. Це ж ще мізернішою стане і так мізерна орендна плата за землю.
У Гуляйпільському районі Запоріжжя вже кілька років не згасає конфлікт між колишніми членами колгоспу імені Енгельса. Справа у тому, що передача земель у колективну власність здійснювалася за двома розпорядженнями районної влади. Перше з них датоване липнем 1995 року, друге — вереснем 1999. Чотири роки, що між ними, — це не жарт. Хтось за цей час вибув з господарства за власним бажанням, хтось — відійшов у інші світи, когось і «попросили» з роботи. Однак вищими судовими інстанціями законним визнано акт на землю і списки до нього від 1999 року.
Начебто і правильно ремствують 478 осертифікованих селян за останніми списками проти перепаювання землі, бо районний суд з якогось дива відновлює права і тих, хто числився у списках 1995 року. Отже, перепаювання відбудеться за рахунок зменшення розміру земельних наділів. Тому люди, котрі вже у Гуляйполі мають землю, категорично проти її перепаювання.
Розгрібати усі ці земельні завали нинішня влада не поспішає, швидше за все, це випаде на долю нової влади. Гарант наш, схоже, до цих проблем повертатись уже не збирається, тож начеб і не помічає їхнього існування. Отож доведеться вже новому президенту наступати на цю міну. Обов’язково! Бо ефективність указу нинішнього з точки зору «підйому сільського господарства» випирає з теперішніх цін на борошно і крупи.
Та й це ще не все. Замість платити нормальну для прожиття зарплату вчителям, медикам, поштовим та іншим працівникам так званої соціальної сфери, їм також починають обіцяти землю, наперед знаючи, що її вже немає. А Держкомзем у цей же час кляне колишніх «комуняк» за надмірну розораність земель і планує «оптимізувати» посівні площі, щоб, вивівши їх із сільськогосподарського обороту, перетворити на луки і пасовища, прирікши цим когось на життя без орендної плати за землю.
Висновок напрошується зовсім невтішний: кінця-краю земельній реформі ще не видно. Президент у цих питаннях ініціативи не виявляє, мовчать і Верховна Рада з Кабміном.
Хоча пора вже подати голос.
