Дорога в космос

Розповідають, що перший космонавт планети Юрій Гагарін уже після свого історичного польоту на якомусь із численних банкетів сказав: «Досі не розумію, хто я – «перша людина» чи «останній собака». Сказане сприйняли за жарт, але, як відомо, у кожному жарті є частка правди.

Дорогу в космос Юрію Гагаріну прокладали собаки. У народній пам’яті збереглося одне собаче ім’я, зв’язане з космосом. Звичайно ж, це Лайка. 3 листопада 1957 року Телеграфне агентство Радянського Союзу офіційно повідомило, що «відповідно до програми Міжнародного геофізичного року з наукових досліджень атмосфери, а також з вивчення фізичних процесів і умов життя в космічному просторі проведений запуск другого штучного супутника Землі». Далі перелічувалося, яка дослідницька апаратура знаходиться на борту супутника, і між іншим було сказано, що, крім усього, супутник несе «герметичний контейнер з піддослідною твариною (собакою)». Ім’я собаки оприлюднили через день – Лайка.

Ідея запустити в космос собаку виникла після польоту першого штучного супутника Землі. Головного конструктора космічної техніки Сергія Корольова запросили в ЦК: «Микита Сергійович чекає вас завтра о 10.00». Хрущов прийняв Корольова в доброму гуморі. Начитавшись урядових вісників ТАРС і зведень радіоперехоплень, сповнених захоплення з приводу «російського супутника», він був жвавий, з відвертою цікавістю розглядав Корольова, ніби бачив уперше:

– Коли ви, Сергію Павловичу, писали нам свої міркування про супутник, зізнаюся, ми вам не вірили. Думали: фантазує Корольов, захоплюється, хвастає своїми можливостями. Так думали. А от тепер ви нам довели. І не тільки нам, усьому світові довели... Це добре, дуже добре...

Очі в Хрущова блищали. «Наближається річниця Жовтня, Сергію Павловичу, кругла дата, сорок років Радянської влади. Хотілося, щоб наші конструктори зробили подарунок народові до цього свята. Як ви дивитеся?»

Корольов не встиг відповісти, як присутній на зустрічі Анастас Іванович Мікоян уточнив: «Наприклад, супутник, що міг би замість коротких сигналів передати з космосу пролетарський гімн «Інтернаціонал». Це теж справило б враження».

– Ну що ти зі своїм «Інтернаціоналом»! – спинив його Хрущов. – Супутник не шарманка якась...

– А якщо запустити супутник із живою істотою, з собакою, напри-клад? – запропонував Корольов. – На ракетах ми їх уже піднімали, а тепер пошлемо в обліт Землі.

Хрущову ідея сподобалася.

– Це здорово! – стрепенувся він. – А що? Дуже навіть здорово! Уявляєш, Анастасе, собака літає в космосі, га? Товариш Корольов добре придумав. Але зробити це треба обов’язково до свята. Домовилися, Сергію Павловичу?

Як вибирали Лайку

Отже, рішення було прийнято. Залишалося зробити проект реальністю.

Перший загін собак – кандидатів на польоти в космос – набирали по підворіттях. Це були звичайні безхазяйні собаки. Їх відловлювали і направляли в розплідник, звідки розподіляли по науково-дослідних інститутах. Інститут авіаційної медицини одержував собак строго за заданими стандартами: не важче 6 кілограмів (кабіна ракети була розрахована на маленьку вагу) і зростом не вище 35 сантиметрів.

До польоту в космос готувалися три собаки: Лайка, Альбіна і Муха. Остання була собакою «технологічною». На ній відпрацьовувалися елементи космічного польоту. Останнього експерименту вона не витримала.

З двох собак, які залишилися, на політ затвердили Лайку. «Альбіна вже двічі літала і досить послужила науці, – розповідав згодом керівник медичної служби Байконура Володимир Іванович Яздовський. – До того ж у неї були кумедні собачата. Вирішили її пожаліти. Як космонавта вибрали дворічну Лайку. Була вона славною, спокійною, лагідною. Шкода було її...»

Загинула від стресу і перегріву

Другий радянський штучний супутник Землі з Лайкою на борту запустили вчасно – 3 листопада 1957 року. Усі, хто був причетний до експерименту, знали, що жити Лайці в космосі три–чотири години. Ні про який тижневий політ не могло бути й мови.

На найпершому етапі проектування в конструкції кабіни була допущена серйозна технічна помилка. А переробляти було пізно. Як згадує дійсний член Міжнародної академії астронавтики, професор Адиля Котовська, яка була в той час науковим співробітником НДІІАМ і готувала Лайку до майбутнього космічного польоту, повернути собаку на Землю на тому етапі космічної техніки було неможливо.

Як говорять офіційні повідомлення, «космонавтку» приспали. Але це була заспокійлива брехня. Собака перегрівся в польоті й, очевидно, загинув від стресу, жари і задухи на четвертому витку, тобто через п’ять–шість годин після старту. На борту «Супутника-2» був установлений вугільний фільтр для поглинання вуглекислого газу. Для підтримки в кабіні супутника оптимальної температури був передбачений автоматичний вентилятор. У момент старту пульс Лайки втричі перевищив нормальний ритм. Серцебиття тварини нормалізувалося після настання невагомості, проте для цього знадобилося в три рази більше часу, ніж під час наземних тренувань.

Тим часом, газети і радіо по кілька разів на день доповідали про самопочуття... уже мертвої собачки. Знаючи сьогодні, від чого загинула Лайка, цікаво читати мемуари людей, причетних до експерименту. В 70-х роках були популярні книги одного з провідних конструкторів космічної техніки. Ця людина була засекречена і підписувала свої книги псевдонімом – Олексій Іванов. Порівнюючи публікації його нарису «Лайка» у двох книгах, що вийшли в 1970 і 1982 роках, виявляєш відсутні уривки – попрацювала цензура. Якщо в першій книзі описана лише схема експерименту з Лайкою, то в другій даються деякі подробиці. Не вказуючи справжньої причини загибелі собаки, автор книги побічно розповідає про ту трагічну помилку в конструкції кабіни, що визначила дострокове припинення експерименту. Олексій Іванов пише:

«Тепер перевірка герметичності... Кабіна опускається в барокамеру... Включено насос. Усе нібито йде як належить. Минуло хвилин тридцять–сорок. І раптом хтось помічає, що Лайка дихає щось надто часто, висунула язик, виявляє всі ознаки собачого занепокоєння. Невже їй жарко? З чого б це? Температура в камері не могла піднятися... І раптом хтось здогадався:

– Братці! Навколо кабіни вакуум? Вакуум. А він тепло проводить? Не проводить. Лайка тепло виділяє? Виділяє. Теплу є куди виходити? Нікуди!

Ще кілька місяців другий радянський супутник із загиблою Лайкою накручував витки, і лише 4 квітня 1958 року він увійшов у щільні шари атмосфери і згорів. Тим часом про загибель собаки довідалася світова громадськість. Хто ж тоді знав у нас, що на Заході вже існують і активно діють товариства захисту тварин... Що тут почалося! У багатьох країнах біля радянських посольств і представництв були виставлені пікети. Газети виносили на перші полоси знімки, на яких маніфестанти йшли з плакатами, де були портрет Лайки і лаконічний напис: «Убивці!» У відповідь радянська тютюнова промисловість терміново випустила сигарети «Лайка» із зображенням на упаковці цієї симпатичної собачки.