RUSUKRENG
РАЗДЕЛЫ
СПЕЦПРОЕКТЫ
ИНТЕРАКТИВ
ПОМОЩЬ
Раздел / После СССР / Национальные идеи

Юрій Крикливий: Три плачі за цензурою

0

Ми з усіх боків, хочемо того чи ні, обмежені. Формою і змістом, часом і простором. Оця ось, що зараз пишу, стаття не може бути більшою, ніж на 6 сторінок машинопису, інакше «давитиме» на всю газетну полосу, а коли не здам її вчасно, то й взагалі не буде надрукована.

До чого ці сентенції? А до того, що майже одночасно в стінах нашого парламенту відбулися слухання про свободу слова і цензуру та до редакції «Слобідського краю» надійшло кілька листів. Різні за темою, вони так чи інакше стосуються і свободи слова, і цензури, і оновлення нашої газети. Що й спонукало мене на ці роздуми «зі сльозами на очах».

Плач перший. Ностальгічний

Ніхто ніколи не вчив мене, на яку тему можна писати, а яку краще оминати десятою дорогою. Комуніст у третьому поколінні і вихованець тієї системи, я мав у собі внут-рішнього цензора, який і підказував, що та як діяти. Мав два підходи у ставленні до влади – або ненавидіти і боротися з нею, на що не було ні підстав, ні бажання, або ж полюбити її і з радістю виконувати рішення чергового з’їзду КПРС. Як ви розумієте, я обрав друге, про що ніколи і не жалкував.

Писав про соціалістичний спосіб життя, успіхи та недоліки в господарюванні, отримував грамоти і премії. Втручався в мої матеріали, як правило, лише редактор. То забагато написав і треба було скорочувати, то похвалив того, кого мали звільняти з посади. Буває...

Облліт, як тоді називалася служба, котра слідкувала, аби ми випадково не розголосили державну таємницю про виробництво танків, про що, до речі, знали всі у світі, вичитував після коректорів полоси і, бувало, втручався, щось правив. У них був свій перелік заборон – така робота.

Час від часу нас збирали на наради, де ті ж працівники облліту проводили з нами, газетярами, заняття, радили, про що і як писати. І це б можна сміливо назвати цензурою, та гризе душу сумнів: а як тоді розцінити відділи технічного контролю на заводах? Скрізь є свої правила гри.

Лиш тільки розпочався період гласності і перебудови, як враз ми всі осміліли і стали писати про тяжке життя путан і наркоманів, виставки фотоеротики і криваві розбірки. Ми аж захлиналися від власної сміливості, не переймаючись тим, що нам просто дозволили бути сміливими...

Гортаю тогочасні підшивки газет з монотонними ви-кладами виступів як не пар-тійних, то радянських керівників, пленумів і сесій рад. Хтось це все читав? Комусь воно було треба?

Зрідка читали, що когось «видворили» з Країни Рад, хтось покаявся у помилках, і йому пробачили. Партійно-державна машина нещадно душила вільнодумство, але ми зараз говоримо про газетні справи, і те доносилося ніби здалека. Нам не просто було зрозуміти, в чому ж таки помилився тодішній перший секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест у книзі, до написання якої, більш за все, він і руки не приклав. Час від часу в бібліотеки приходило розпорядження про списання і вилучення з фондів того чи іншого твору. І це ставало сигналом – ось цю книгу треба неодмінно прочитати. Та виявлялося, що то всього лиш чийсь недогляд, як от при виданні збірника віршів «Живи, Україно!». Там перед квадратної форми літерами художник розмістив у такому ж квадраті малюнок троянди, тож при бажанні можна було прочитати як «Оживи, Україно!». Поезії ж – вірнопідданські, з прославлянням партії.

Плач другий. Сьогоднішній

Найбільшим звинуваченням владі на парламентських слуханнях було розсилання так званих «темників», тобто тем статей чи публікацій, які б хотілося читати в даному виданні. І подавалося це як політична цензура, і було б це страшно, коли б не так наївно.

Що ж, і ми отримуємо такі «темники». В одному з останніх нам рекомендується більше уваги звертати на соціальний захист людей похилого віку, на питання голодомору, на житлове будівництво тощо. Але жодного разу не вказувалося, кого за що хвалити, а кого критикувати.

До речі, минулого року у дні, коли вся країна поминала жертв голодомору, наша газета про це широко не написала. Ми не були готові. Як і на сьогодні не підготували нічого солідного про житлове будівництво. Когось покарали? Ні.

«Слобідський край» – офіційне видання, тож влада як засновник має повне право контролювати його роботу. Та ще жодного разу над нашими головами не було занесено караючої палиці, жодного працівника не було звільнено з роботи за якісь упущення чи помилки. А порадити, які теми не забути висвітлити, – то далеко не цензура.

Чи не весь нинішній рік влада допомагає нашій газеті реформуватися – удвічі більше доносити до читачів інформації та значно розширити коло передплатників. А у співзасновниках з нового року в оновленому «Слобідському краї» будуть і облрада, і облдержадміністрація, і трудовий колектив газети.

А тепер скажіть, шановний читачу, що це — тиск на вільних журналістів, про що так любить говорити опозиція, чи дальша демократизація?

Ми були підлеглими у нашого дотеперішнього засновника, а стаємо рівноправними партнерами. Мене особисто такий поворот справ тільки радує.

Коли ми себе називаємо державною газетою, то це говорить не лише про нашу підпорядкованість, а щонайперше про державницьку позицію. Особисто я навідріз відмовлюся співпрацювати з автором, коли він обливатиме брудом мою країну, мій народ і ним же обраного Президента. Бо коли діти починають шпетити батька, то тут потрібне втручання психіатра, щоб розібратися з невдячними нащадками.

А про те, що опозиції не дають висловитися...

Годі лукавити, панове! З трибуни Верховної Ради, з прямих теле- і радіоефірів доноситься таке, що у нормальних людей вуха в’януть. Сьогодні кожна партійна, ба навіть проста людина, без особливих зусиль може зареєструвати і видавати газету чи журнал. Були б гроші.

Люблю купувати в кіосках друковану продукцію, та коли йду з дочкою чи з онуком, то минаю, не озираючись. Там пропонується таке, що сльози бризкають з очей, і все за тією ж цензурою. Ні, не про заборону друкувати мова, а хоча б заховайте подалі від очей підлітків оголених дівиць, хоча б на пізніші години перенесіть показ сцен насильства і порнографії – плодів буйної фантазії так званих митців. Перед дітьми ж соромно...

Плач третій. Завтрашній

Читачі вже тримали у руках пілотні номери оновленого «Слобідського краю», його суботніх випусків. У кольорі, меншого формату, зате на 16 сторінках. Подвійний обсяг суботнього випуску укупі з чотирма звичними дає у підсумку шість номерів сьогоднішньої газети. Тобто ми станемо удвічі більшими.

Та не це стривожило наших читачів, зокрема харків’янина С. П. Кигима. Звертаючись до мене особисто, наш читач ставить питання руба – чи не лякає мене те, що частина матеріалів у суботу буде друкуватися російською мовою? Чи не витіснить вона, зрештою, українську, як те вже не раз спостерігалося?

Пряме запитання вимагає і відповіді нелукавої. Тож скажу зразу – не лякає.

Хто сказав, що зменшиться української на сторінках газети? Адже до звичних трьох номерів додасться ще й четвертий, отже, інформації державною мовою побільшає. Та й у суботу мовою північного сусіда друкуватиметься лише частина матеріалів. Погодьтесь, росіяни, які ще не освоїли державну мову, мають таке ж право на отримання інформації, як і етнічні українці. Тим паче, коли ми ставимо перед собою досить амбітне завдання – досягти стотисячного тиражу і стати головним офіційним виданням нашого краю. Тобто будемо поширюватися не лише на село, як було дотепер.

Сьогодні наші позиції найслабші в тих районах, де проживає більшість російськомовного населення. Хіба є вина жителів Первомайського району, що їх звідусіль звозили на всесоюзну ударну будову хімкомбінату, обіцяли роботу і житло? Чому ж ми маємо їх обмежувати ще й в отриманні інформації про життя області?

До речі, недавно погортав «Тараса Бульбу» нашого безсмертного Миколи Васильовича Гоголя в перекладі українською і... Нема, втрачається при перекладі весь колорит наших звичаїв та соковитої мови. Хіба ми вже такі зашорені, що не зізнаємось і самому собі у доброму таки знанні російської мови?

Пропоную зробити навіть більше: телепрограму – російські канали – друкувати російською. Аби не перекладати назву фільму, де слідство ведуть Знатоки, як Знавці. Бо ж Знатоки – то троє в міліцейських погонах, прізвища яких Знаменський, Томін і Кібріт, що й складає оте саме Знатокі. Саме так, з «і» з крапкою, якщо вже бути послідовним. Бо ж – Кібріт...

Тут уже важить те, ким ми хочемо бути та куди прямуємо. Чи європейцями з широким кругозором і йти до Європи, чи опиратися винятково на власні сили, так зване «чучхе», внаслідок якого в одній державі люди кору на деревах їдять? Замкнутися в собі і жити, як на острові посеред океану – для цього ж багато розуму не треба. Відгородися від усього світу і хизуйся, що ти єдиний і неповторний. Та чи зрозуміють нас онуки, які через комп’ютер спілкуються з усім світом уже сьогодні? Чи бачить перспективу ота птиця, що голову в пісок ховає?

Може, це вже від віку, але я все ж таки за обмеження, навіть за цензуру. Не в тому розумінні, щоб хтось вузьколобий ламав через коліно поетів чи мислителів, а за високу мораль пишучої братії, яка просто не дозволить скотитися до несмаку чи вульгарщини. Ніде нема такої заборони, але ж ми не танцюємо на могилах...

Колись я розмовляв зі старою, всіма покинутою бабусею. Боявся при написанні комусь завдати болю, не знав, як і з чого почати. Стара ж сказала: «Пиши, як тобі совість підкаже, синку...»

Якщо у нас ще є совість, якщо вона тривожить і не дає спокійно спати, то хай вона і стане нашим головним і єдиним цензором. І не будемо соромитися сліз, бодай і за тією ж цензурою, яка була, є і пребуде вовіки.

Гіркота і терпкість також потрібні. Хоча б під пиво.

Юрій Крикливий, газета Слобідський край
Обсудить статью в форуме
Последние статьи раздела:
  • Размышления о странном перемирии // 26.09.2014
  • Карен Шахназаров: «Властям Украины почитать бы Маркса» // 13.06.2014
  • Кадыров готов выехать в Украину вместе с добровольцами // 08.03.2014
  • Форум лиги постсоветских экспертов // 07.06.2013
  • Противодействие глобализации // 09.09.2012
  • Горбачев о развале СССР // 26.08.2011
  • Российские магнаты раздумывают над проблемой наследования своего имущества // 10.07.2010


  • © Kievrus 1999-2014 Написать письмо
    google-site-verification: google90791c0187cc9b41.html