Німецьке питання Асоціації

0 За президента Ющенка Україна спробувала отримати План дій по членству в НАТО. Рішення на Бухарестському саміті тоді заблокувала Німеччина у особі Ангели Меркель – вочевидь, не без умовлянь з боку Росії. Історія повторюється: саме Німеччина на чолі з канцлером Меркель чинила найбільший тиск на Україну перед самітом у Вільнюсі, одним із результатів чого, на думку експертів, і стала заява Азарова про зупинку підготовки до підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. - Та ви їжте, їжте! – сказала російською Ангела Меркель, коли запечена риба та м’ясо з картопляним пюре почали холонути. - Я приїхав сюди не їсти, а розповідати про Україну, - відповів український прем’єр Віктор Янукович німецькому канцлеру під час їхнього обіду на восьмому поверсі Відомства федерального канцлера у Берліні. Ангела Меркель і Віктор Янукович Ангела Меркель і Віктор Янукович Саме тоді – 1 березня 2007-го року – Ангела Меркель вперше почула з вуст прем’єра Януковича, що Україна бажає вступити до Європейського Союзу. Через три з половиною роки у 2010 році вже від президента Януковича Ангела Меркель почує у Берліні фразу про готовність Києва підписати Угоду про асоціацію «вже найближчим часом». Пройде ще три роки, і доля Угоди буквально опиниться в руках цих двох лідерів – Віктора Януковича і Ангели Меркель. Нині вже зрозуміло, що Київ не виконав усіх вимог, які до нього висувалися. Принаймні, закон про прокуратуру не ухвалено у другому читанні, а Юлія Тимошенко й далі перебуває в Харкові в лікарні «Укрзалізниці», а не в берлінській клініці «Шаріте». З цим на саміт до Вільнюса їде президент Янукович, який досі однозначно не відмовився підписувати Угоду про Асоціацію у Вільнюсі – попри рішення Кабінету міністрів призупинити підготовку о підписання Угоди. Але, при цьому, Віктор Федорович їде до Вільнюса також і як лідер держави-жертви економічного пресингу з боку Москви. Чи буде цього достатньо лідерові найпотужнішої країни ЄС (яка може, у різний спосіб, у тому числі, і компенсувати Україні значну частину економічних втрат від підписання Угоди), і що скаже - «так» чи «ні» - нашій асоціації німецький канцлер в останню мить у литовській столиці? Чи дослухається до заголовку впливової газети «Die Welt» цього тижня: «Ми втрачаємо Схід?»… Вето Меркель За президентства Віктора Ющенка Україна прагнула отримати «План Дій щодо членства» в НАТО на бухарестському саміті Альянсу у квітні 2008-го року і так само рішення ухвалювалось вже на самому саміті в румунській столиці в останні години під час пізньої вечері лідерів НАТО. Саме тоді вето німецького канцлера перекреслило надії України та Грузії на ПДЧ. «Відносини з Україною завжди будуть під впливом того, як Німеччина бачить свої стосунки з Росією, і як Німеччина дивиться на свої економічні зв’язки з Росією, - але також і політичні, які особливо активні з часу об’єднання Німеччини», - каже в інтерв’ю УНІАН Фабіан Зюліг – керівник Центру Європейської політики у Брю-сселі. – «Німеччина завжди буде підтримувати Україну, але не обов’язково намагаючись створити ситуацію прямого конфлікту з Росією. Німеччина віддає перевагу ситуації, при якій Росія також мала би бути задоволена». І якщо в українському випадку вето Меркель через озирання на Москву, можливо, не призвело до наростання напруги в україно-російських відносинах через тодішнє прагнення Києва стати членом НАТО, то – і в цьому переконані багато аналітиків – у випадку Грузії, можливо, ціна вето мала за наслідок короткотермінову грузино-російську війну з довготерміновими наслідками вже за кілька місяців після саміту в Бухаресті. Отримай Грузія ПДЧ – не відомо, чи наважилась би Росія діяти так рішуче проти маленької країни, за якою вже чітко стояв би найпотужніший військово-політичний альянс світу. Не перегнути палицю Оглядачі у Брюсселі звертають увагу, що саме Німеччина в ЄС, набравши величе-зної політичної ваги і ставши економічним локомотивом з початком кризи в єврозоні, чи не найбільше наполягала на вирішенні «справи Тимошенко». Саме Німеччина вустами свого міністра закордонних справ Гідо Вестервелле офіційно запропонувала «Шаріте» для лікування Юлії Тимошенко. Навіть про кошти на це лікування пан Вестервелле просив журналістів у Брюсселі не турбуватися. «Ми хочемо знайти вихід з цієї кризової ситуації з Україною, щоб було більше співпраці і менше конфронтації», - каже в інтерв’ю УНІАН директор брюссельського відділення німецького Фонду Ганнса Зайделя Крістіан Форстнер. – «Ось чому Німеччина запропонувала медичне лікування у Берліні, ідея якого має отримати підтримку керівництва України, як також і влади Росії – як вихід із ситуації. Тут йдеться про пошук балансу в трикутнику Німеччина-Україна-Росія». Одна з найбільш респектабельних брюссельських коментаторів, редактор бюле-теню Strategic Europe, Джуді Демпсі звернула недавно увагу на те, що рідко коли Німеччина так сильно тиснула на когось зі східних сусідів ЄС, як на Україну: «Насправді, якщо Меркель перегне палицю, то переможцем буде Росія. Російському президенту Владіміру Путіну не до вподоби сама ідея просування України ближче до ЄС. І йому не до вподоби той факт, що Меркель має до України такий особ-ливий інтерес. Росія робить все, що в її силах, аби залякати країни Східного парт-нерства, щоб вони не підписували жодних асоціацій з ЄС», - писала Джуді Демпсі в статті під назвою «Азартна гра Меркель з Україною». Але ситуація змінилася і змістилися акценти. Цікаво, що після рішення українського уряду призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію, канцлер Меркель у своєму відеозверненні у суботу 23 листопада говорила про «політичний тиск» Москви на східних сусідів України. І хоча пані Меркель додала, що «Росія – наш стратегічний партнер» і що Східне партнерство не спрямоване проти Росії, однак слова про тиск є новим моментом в позиції німецького лідера. Причому, пані Меркель зробила заяву про тиск Росії на Україну першою з-поміж інших лідерів ЄС – до того ж, на два дні раніше спільної заяви Жозе Мануеля Барро-зу та Германа ван Ромпея. Цікаво, що за кілька днів до вільнюського саміту після скарг Києва на тиск з боку Росії європейські – та й російські – видання почали писати, що «справа Тимошен-ко» вже не є ключовою для підписання Угоди про асоціацію для ЄС. Тобто, що на тлі тиску з боку Росії на Україну, вирішення «справи Тимошенко» можуть «прив’язати» вже до процесу ратифікації підписаної у Вільнюсі асоціації... Neue Ostpolitik замість Realpolitik Днями у рубриці «Європа та Росія» саме під заголовком «Нова Східна політика» впливова німецька газета Der Tagesspiegel вмістила статтю про те, як Росія забороняє литовський сир, молдовське вино і український шоколад в якості кроків, спрямованих на зрив вільнюського саміту Східного партнерства, називаючи євроінтеграцію «історичним розривом» цих країн з Москвою. Видання зазначає, що нині пані Меркель тисне більше на Росію, аніж ЄС робив до цього, і звертає увагу на її заяву, що третя сторона не матиме права вето на стосунки між ЄС і його пострадянськими сусідами. «Ангела Меркель – вона зі Східної Німеччини, і знає, що таке диктатура, тоталітарний режим – і вона зробила свій вибір. І нині – як вважає Меркель – таке ж право вибору повинні мати країни та народи Східної Європи. Тому в європейських справах до Меркель існує довіра», - каже Крістіан Форстнер. Чи ж відбувається нині «переоцінка цінностей» у східній політиці Берліна? Чи й справді йдеться про «Нову східну політику» Німеччини? «Енергетика є важливою складовою німецької політики на Сході. Були німецькі уряди у минулому – особливо на чолі з паном Шредером – які розглядали східну політику лише через енергетичну призму. І це – неправильно!» - розповів УНІАН заступник директора Центру Європейських досліджень у Брюсселі Роланд Фройденштайн. - «Енергетика – це один фактор, але ж є ще й питання політичних свобод, цінностей, верховенства права. Це важливо не лише для економічної вигоди чи енергетичної безпеки, але важливо і для нашого спільного майбутнього у Європі». Навіть в енергетичному питанні все повернулося «до навпаки». Якщо раніше Ні-меччина казала Україні, як транзитній країні, сидіти тихо і не заважати газовим потокам з Росії до Німеччини, то тепер німецький енергетичний гігант RWE постачає дешевший російський газ Україні, рятуючи її від дорогого російського газу безпосередньо з Росії. «Всі мають мати Росію на увазі, бо Росія є дуже важливою країною – це зрозуміло! Питання у тому, якій ролі Росії у регіоні ми б віддавали перевагу? І якій ролі Росії віддають перевагу люди, які населяють цей регіон – Східну Європу? І тут відпо-відь чітка: Росія не може бути геополітичним гегемоном і, особливо, Росія не по-винна бути країною, яка розглядає демократію та вільний ринок біля своїх кордонів як загрозу собі», - каже Роланд Фройденштайн. «Я гадаю, що величезна стратегічна помилка людей у Москві, що вони бачать «загрозу» у свободі – причому як вдома, так і за кордоном – особливо в тому, що в Москві називають «близьким зарубіжжям», - зауважує Фройденштайн. А його колега-аналітик Крістіан Форстнер додає: «Ми хочемо стабільної, демократичної Росії, яка є частиною Європи. Ми хочемо Україну, яка інтегрується в Європу, і Росію, яка підтримує цей процес, а не є його опонентом».